⌘125. Синдром самозванця. Частина перша: ідентифікація

Я вже кілька разів торкався цієї знаменитої айтішної проблеми у минулих постах, але сьогодні розберімо її трохи докладніше.

Вікіпедія пояснює це психологічне явище так: нездатність приписати свої досягнення власним якостям, здібностям та зусиллям. Тобто, попри будь-які зовнішні докази, людина впевнена в тому, що вона — самозванець і не заслуговує на успіх, якого досягла.

Будь-який досягнутий успіх знецінюється, пояснюється удачею, потраплянням у потрібне місце і час або введенням інших в оману, створивши образ розумнішої та компетентнішої людини, ніж є насправді. Впізнаєш когось?

Напевно, ти чув про ефект Даннінга-Крюгера, когнітивне спотворення, суть якого в тому, що у людей з низьким рівнем кваліфікації недостатньо досвіду та компетенцій, щоб об’єктивно оцінити свої здібності — тому вони так впевнені у собі. А люди з розвиненими компетенціями частіше досягають справжнього успіху, але при цьому вони усвідомлюють, як багато помилялися на шляху, і це веде до зниження впевненості у собі.

Якщо в тебе немає складнощів із власним сприйняттям, то немає і проблем — практично всі успішні люди трохи сумніваються у своїх досягненнях та рефлексують про велику кількість помилок. Але наявність внутрішнього конфлікту перетворює ефект Даннінг-Крюгер в перший крок до розвитку синдрому самозванця.

У  цій статті наводять таку класифікацію Валері Янг, експерта з «самозванця»:

  1. Перфекціоністи. Ставлять завищену планку, а потім навіть якщо виконують цілі на 99%, почуваються невдахами. Будь-яка помилка — і вони сумніваються у своїй компетентності.
  1. Експерти. Постійно ходять тренінгами і накопичують сертифікати, намагаються отримати надмірно докладну інформацію перед початком будь-якого проєкту. Бояться виглядати дурними, соромляться ставити запитання на зборах чи класі. Не візьмуться за проєкт, якщо вони не відповідають усім формальним критеріям, зазначеним у вимогах.
  1. Природні генії. Звикли, що в дитинстві їм все давалося легко, а коли доводиться багато працювати для досягнення мети, вважають це ознакою некомпетентності.
  1. Солісти. Відчувають, що зобов’язані все робити самостійно, а звертатися по допомогу — розписуватись у своїй неспроможності.
  1. Суперлюди. Примушують себе працювати більше за інших, щоб довести свій рівень. Намагаються досягти успіху у всіх сферах життя і можуть відчувати серйозний стрес, коли щось не виходить.

З ефектом Даннінга-Крюгера корелює і дослідження Джима Коллінза, яке лягло в основу книги «Від доброго до великого», де він говорить про керівників п’яти рівнів, з них нас цікавлять лише четвертий і п’ятий — найвищі щаблі розвитку лідерів:

IV рівень: приписує всі досягнення компанії собі, своїм якостям та проникливості, а відповідальність за невдачі перекладає на оточуючих. Для нього успіх — закономірний наслідок власного таланту, він упевнений у собі, вміє яскраво виступати і мотивувати команду.

V рівень: майже завжди каже «ми», «просто пощастило», «у команді були дуже талановиті люди». Зовні виглядає невпевненим та скромним, причини невдач шукає у своїх рішеннях та вчинках, мотивує власним прикладом, а не запальними промовами. При цьому він має сильну волю і прагнення досягти успіху. Зверніть увагу: довгостроковий успіх компаніям зазвичай забезпечують саме керівники п’ятого рівня.

Продовження — за тиждень. Розповім, що варто робити, якщо ти ідентифікував у собі синдром самозванця.

А цю частину закінчу словами Альберта Ейнштейна, які він сказав своєму другові за місяць до своєї смерті: «Підкреслена повага, якою оточена справа мого життя, змушує мене почуватися не у своїй тарілці — я відчуваю себе шахраєм».

Підписатися у Telegram

Надіслати
 6   23 дн   Sad But True   рефлексія